Михайло Веллер. Пригоди майора Звягіна
У розлуці з коханим старіють швидко.
У розлуці з коханим старіють швидко.
— А знаєш, чим ти не такий, як інші, Звягіне? Думаєш, гарний? Та ні, мені гарні ніколи не подобалися... Тим, що ніколи не ставиш питання:«Чи можна це зробити?». А завжди: "Як саме це зробити?". Ще кави хочеш?
Зітхання і знизування плечей — типова відповідь радянського інтелігента на заклик до дії.
Життя завжди коротке, скільки б не прожив. Життя все одно проноситься миттєво. Життя - сама собі міра, скільки років не живи - мало, мало.
Щоб бути господарем свого життя, треба рвати ланцюги щодня.
У двох випадках людям нічого сказати один одному: коли вони розлучалися так ненадовго, що нічого не встигло статися, — і коли розлука так затяглася, що змінилося все, в тому числі й вони самі, — і говорити вже нема про що.
Успіх потрібно добиватися, але на неї не можна розраховувати: щастить тому, хто сам себе везе.
— Сказати, чому я з тобою одружився?
- Сама скажу. Тому що я дала на це згоду.
— Тому що з тобою можна було про все розмовляти...
На удачу треба наплювати - тоді вона прийде сама. І бути до неї готовим: недостойному вона не допоможе - він не зможе нею скористатися, утримати.