Кому не щастить, той, і в носі колупаючи, зламає палець.

Як дивно: у цих сліпих, які втратили зір на війні, рухи інші, ніж у сліпонароджених, — стрімкіші і водночас обережніші, ці люди ще не набули впевненості довгих темних років. У них ще живе спогад про фарби неба, землю та сутінки. Вони тримають себе ще як зрячі і, коли хтось звертається до них, мимоволі повертають голову, наче хочуть подивитись на того, хто говорить. У деяких на очах чорні пов'язки, але більшість пов'язок не носить, ніби без них очі ближче до світла та фарб. За опущеними головами сліпих горить блідий захід сонця. У вітринах магазинів спалахують перші вогні. А ці людиледве відчувають у себе на лобі м'яке та ніжне вечірнє повітря. У важких чоботях повільно бредуть вони крізь вічну темряву, яка хмарою обтягла їх, і думки їх завзято й сумно вязнуть у убогих цифрах, які для них повинні, але не можуть бути хлібом, дахом і життям. Повільно встають у потьмянілих клітинах мозку привиди голоду та потреби. Безпорадні, сповнені глухого страху, відчувають сліпі їхнє наближення, але не бачать їх і не можуть зробити нічого іншого, як тільки, згуртувавшись, повільно крокувати вулицями, піднімаючи з темряви до світла мертвенно-бліді обличчя, з німою благанням спрямовані до тих, хто ще може бачити: коли ж ви побачите?

Людина, яка пробула в Просторі загалом понад двадцять років, відвикає від Землі і перестає вважати Землю домом. Залишаючись землянином, він перестає бути людиною Землі.

І якщо між двома близькими людьми доходить до того, що вони повинні обов'язково про щось говорити, то скільки б вони не говорили, вони ніколи ні до чого не домовляться.

Любов — смолоскип, що летить у безодню, і тільки в цю мить освітлює всю її глибину!

Влада, думаю я; завжди одне й те саме: одного грама її достатньо, щоб зробити людину жорстокою.

Я думав, що прощання завжди кінець. Нині я знаю: рости теж означає прощатися. І рости часто означає залишати. А кінця немає.

... розкіш - це безтурботне життя!

І це життя? Ось ця монотонна зміна днів та годин? Як мало, по суті, вона  заповнює мій мозок. Занадто багато часу залишається для роздумів. Я сподівався, що одноманітність заспокоїть мене. Але від нього тільки тривожніше.

Ми з ним зовсім різні люди, і в нас тільки тому збереглися добрі стосунки, що взагалі жодних стосунків не було.