Чи мало що там було десять років тому. Що було, все відгоріло, і попелище бувось поросло. Не цікаво. Не потрібно. Дивитися треба тільки вперед – які б радості та смаколики не залишалися там, у минулому. Якщо озиратися – неодмінно спіткнешся і впадеш. Тільки вперед.

Сльози, зрозуміло, не проливалися ніколи. Його Аліна була сильна, як бувають сильні лише ангели чи святі. Вона  сходила на вівтар мистецтва і знала, знала, знала, що це вівтар. Але що з того? Біль, що спалює тіло, не має значення. Значення має лише політ. Жодна ціна за нього не може бути надто високою. Мистецтво знає, скільки взяти з кожного. Знову і знову вона  трепетно ​​йшла в цей вогонь - і посміхалася. І знову репетирувала - до знемоги, до непритомності, до кривавих мозолів.