Його вже ніхто не кликав по імені, навіть мати та сестра. Ні, ім'я, звичайно, у нього було, але Уіхара відмовився від нього, як тільки покинув навчання. Одного дня він просто перестав відгукуватися на нього, і це стало першим знаком його відходу з цього світу.
Закінчуючи останній розділ роману, я розмірковував про значення слова«надія». Раніше мені не доводилося замислюватися над подібними речами.
У сучасній Японії прийнято вважати, що саме поняття«надія» - явище, що відмирає. Сподіватися можна, тільки якщо ти потрапив у скрутне становище і тобі хочеться вірити, що завтра буде краще, ніж учора. Очікування, віра в найкращі часи притаманні всім в'язням, в'язням таборів і взагалі будь-якій пригніченій людині. Це питання ніколи не стоїть перед представниками правлячих класів чи диктаторами. Найбільше сподіваються діти, бо живуть майбутнім.
Проблема нинішнього японського суспільства полягає в тому, що воно не сприймає реальність такою, якою вона є насправді. А для держави, яка не може адекватно оцінювати своє сьогодення, немає й майбутнього.
Іншими словами, на наших очах закінчується цілий історичний період, коли надія на краще була наріжним каменем суспільної свідомості. Відмовляючись від цього поняття, суспільство втрачає свою захисну функцію. Надія стає особистою проблемою кожної людини. Ми загрузли в брехні і замінюємо віру риторикою.
Можливо, той, хто свідомо зрікається світу, насправді прагне позбутися цієї брехні.
Так, таке з ним часто траплялося: говориш-говориш із людиною, а потім розумієш, що найважливішого так і не спитав.