Чорт забирай, можливо, те, що я приймала за кохання, було всього лише фізичною реакцією на член певної довжини, товщини та кривизни. Ось це номер, га?

Одні люди мріють щось мати, інші – кимось стати, а треті – щось зробити.

Ой, дівко, пощастило тобі в житті — за ошуканцем заміж бути. Адже він тебе, дурницю, береже. Душу свою безсмертну на фантики міняє, щоб тебе не турбувати. А на це мало хто готовий, вони все норовлять по правді, по-чесному. Прийде такий увечері додому, обличчя нема й мовчить. Година мовчить, дві мовчить, а потім візьме та й вивалить усю правду на стіл, як горіхи. Цілу гору горіхів, круглих і твердих: захочеш розгризти – зуб зламаєш, а кинешся забирати – розсиплеш. Розкотяться, розбігуться по підлозі так, що не зробити крок, того дивися наступиш. І через рік, буває, підеш боса, а він звідки не візьмись під ногою, і вп'ється. Дрібниця начебто, а боляче. Так і справді його по всьому життюрозлетиться і загубиться, ніби й не було нічого, а потім одного разу ступиш беззахисно — і нагадає, до печінок пробере. А ошуканець що — він начебто з цукерками заявиться, усміхнеться і купою викладе... Ти на шоколадну цукерку наступала? Липко, слизько і гидко мало, а так нічого. І пахне солодко, не говно, жити можна.

... і Оленька для себе вирішила, що так хвилюватися через чоловіків - нижче за людську гідність. Адже є воістину вічні цінності, на кшталт самоповаги, свободи, гарної погоди та свіжості цього салату, який подали з хрумкою, ідеально підсмаженою качкою. А тут нема чого крутити головою, покриватися мурашками, особливо помітними при такій відкритій сукні, штовхати коліном сусіда, якщо раптом здасться, ніби надто задивився на губи іншої жінки.

- Жінці страшні лише час і правда.
- Не зрозумів.
- Не можу пояснити. Але якщо що і встромляє вила в нирки, то це правда. А час добиває.
– Тобі видніше, тобі видніше…

У нього була погана звичка«контролювати ситуацію»: щойно наскакував з питаннями та готовими рішеннями. Що трапилося? Хто тебе образив? Хочеш, покараємо його? І в нього робився такий дивний вигляд, коли з'ясовувалося, що нема з ким воювати, не треба нічого«розрулювати», а просто жінка плаче через те, що час іде.