Вигляд у мене на світанку тоді, п'ять років тому, був трішки скуйовджений, напевно, блідий; але в юності, коли жива ілюзія, ніби у пригод поганого кінця не буває, потрібно було тільки прийняти ванну і переодягтися, і знову заряджена надовго.

Раннім ранком слова — безбарвні ярлики.

Адже мріє, крутиться, що злилися в одне, а отямишся, як і раніше, двоє.

Темні очі бачили мене наскрізь; я спробувала уявити, як він дивився б, якби йому полюбити. Погляд був м'яким, відчуженим, часом трохи докоряючим — і завжди недосяжним. Не вина цих очей, що їм так багато відкривалося. Їх господар при нагоді легко входив у роль«звичайного хлопця», хоча йому не так часто вдавалося змішатися з натовпом. Втім, він умів і мовчати, і йти в тінь, і слухати. Зі свого місця (завжди здавалося, що з висоти, хоча зростом він був невеликий) він оглядав складне життя свого світу, як гордовитий юний пастир, що не розрізняє дня і ночі. Він народився безсонним, без здібності та бажання відпочивати.