Знання — лише клаптик піни, що танцює на хвилі. Будь—який вітерець міг його здмухати, а хвиля залишалася.
Еріх Марія Ремарк. Ніч у Лісабоні
Еріх Марія Ремарк. Ніч у Лісабоні
Знання тут — тільки піна, що танцює на хвилі. Один подих вітру — і піни немає. А хвиля є і завжди буде.
Еріх Марія Ремарк. Ніч у Лісабоні
Жінкам нічого не треба пояснювати, із ними завжди треба діяти.
Еріх Марія Ремарк. Ніч у Лісабоні
Вона ще не здалася, але не боролася.
Еріх Марія Ремарк. Ніч у Лісабоні
І — дивна річ — це сталося, може, саме тому, що я про це думав.
Еріх Марія Ремарк. Ніч у Лісабоні
Ненависть – це кислота, яка роз'їдає душу; все одно — чи ненавидиш сам, чи відчуваєш ненависть іншого.
Еріх Марія Ремарк. Ніч у Лісабоні
Як і скрізь, я тут теж знайомився головним чином із музеями та соборами — не тому, що любив бога чи мистецтво, а просто тому, що у соборах та музеях не питали документів. Перед розп'яттям та полотнами живопису ще можна було залишатися просто людиною, а не суб'єктом із сумнівними документами.
Еріх Марія Ремарк. Ніч у Лісабоні
Багато хто в пивній теж читав газети, і ніхто не виявляв жодних ознак огиди. Це була їхня щоденна духовна їжа, звична, як пиво.
Еріх Марія Ремарк. Ніч у Лісабоні
Коли ніде зупинитися, коли не можна мати даху над головою, коли весь час мчиш далі. Існування емігранта. Буття індійського дервішу. Буття сучасної людини. І знаєш, емігрантів набагато більше, ніж гадають. До них належать іноді навіть ті, хто ніколи не залишав свого кута.