Як не старайся, коли боляче – болить.

Ви лесбіянка. Слово честі, скільки ви себе не обманюєте, ви до самої смерті такою будете.

Смерть існує не як протилежність життя, бо як її частина.

Тому іноді дивлюся на людей і стає нудно. Чому вони не намагаються намагатись? Палець об палець не вдарять, а лише кричать на всіх кутках про несправедливість.

Найголовніше — не падати духом... коли стане не під силу, і все переплутається, не можна впадати у відчай, втрачати терпіння і тягнути абияк. Потрібно розплутувати проблеми, не поспішаючи, одну за одною.

Іноді мені стає нестерпно сумно, але в цілому життя тече своєю чергою.

Один бути ніхто не любить. Просто силоміць нікого з собою спілкуватися не змушую. Від цього одні зневіри.

Звичайний опівдні в університеті. Однак, споглядаючи цей краєвид, я ось про що подумав. Люди виглядають щасливими, кожен по-своєму. Я не знаю, чи щасливі вони насправді, чи просто виглядають такими. У будь-якому разі, посеред славного півдня наприкінці вересня люди здавались щасливими, і мені було сумно як ніколи. Здавалося, я один не вписуюсь у цей краєвид.

Я не хочу лише спати з тобою. Я хочу одружитись, щоб ділити з тобою все, що в тебе всередині.

Я вперше випробував на собі таку тяжку та сумну весну. Чим так, краще б лютий повторився тричі.