Харукі Муракамі. Норвезький ліс
Ви лесбіянка. Слово честі, скільки ви себе не обманюєте, ви до самої смерті такою будете.
Ви лесбіянка. Слово честі, скільки ви себе не обманюєте, ви до самої смерті такою будете.
Смерть існує не як протилежність життя, бо як її частина.
Тому іноді дивлюся на людей і стає нудно. Чому вони не намагаються намагатись? Палець об палець не вдарять, а лише кричать на всіх кутках про несправедливість.
Найголовніше — не падати духом... коли стане не під силу, і все переплутається, не можна впадати у відчай, втрачати терпіння і тягнути абияк. Потрібно розплутувати проблеми, не поспішаючи, одну за одною.
Іноді мені стає нестерпно сумно, але в цілому життя тече своєю чергою.
Один бути ніхто не любить. Просто силоміць нікого з собою спілкуватися не змушую. Від цього одні зневіри.
Звичайний опівдні в університеті. Однак, споглядаючи цей краєвид, я ось про що подумав. Люди виглядають щасливими, кожен по-своєму. Я не знаю, чи щасливі вони насправді, чи просто виглядають такими. У будь-якому разі, посеред славного півдня наприкінці вересня люди здавались щасливими, і мені було сумно як ніколи. Здавалося, я один не вписуюсь у цей краєвид.
Я не хочу лише спати з тобою. Я хочу одружитись, щоб ділити з тобою все, що в тебе всередині.
Я вперше випробував на собі таку тяжку та сумну весну. Чим так, краще б лютий повторився тричі.
Просто мені сумно. Дуже сумно. І перед тобою незручно. Я лише вимагаю від тебе і нічого не даю натомість. Кажу що на думку спаде, викликаю, тягаю за собою. Але ти єдиний, з ким я можу собі таке дозволити.