Знаєш самого себе до огид.

Ніяка вина не може бути забута, поки про неї пам'ятає совість.

Людина відчуває сенс і мету свого життя лише коли усвідомлює, що треба іншим.

Хронічний цитатний пронос.

Серце вміє забути легко та швидко, якщо хоче забути.

... у цьому світі важливо не те, як беруться за справу — сміливо чи несміливо, а те, чим усе це закінчується.

... Я завжди вважав, що для серця людського немає  нічого болісного мук і спраги кохання. Але з цієї години я почав розуміти, що є інше, і, ймовірно, більш жорстоке катування: бути коханим проти своєї волі і не мати можливості захищатися від пристрасті, що тебе домагається. Бачити, як людина поряд з тобою згоряє у вогні бажання, і знати, що ти нічим не можеш їй допомогти, що в тебе немає сил вирвати її з цього полум'я. Той, хто безнадійно любить, здатний часом приборкати свою пристрасть, тому що він не лише її жертва, а й джерело; якщо закоханий не може впоратися зі своїм почуттям, він принаймні усвідомлює, що страждає з власної вини. Але немає порятунку тому, кого люблять без взаємності, бо над чужою пристрастю ти вже не маєш влади, і коли хочуть тебе самого, твоя воля стає безсилою. Мабуть, тільки чоловік може повною мірою відчути безвихідь такого становища, тільки він, змушений чинити опір, почувається при цьому і жертвою та злочинцем. Тому що, якщо жінка захищається від небажаної пристрасті, вона  підсвідомо кориться інстинкту своєї статі: здається, сама природа вклала в неї цей початковий жест відмови, і навіть коли вона ухиляється від найпалкішого бажання, її не можна назвати нелюдською. Але горе, якщо доля переставить чаші терезів, якщо жінка, подолавши сором'язливість, відкриє серце чоловікові, якщо вона запропонує йому своє кохання, ще не будучи впевнена у взаємності, а він, предмет її пристрасті, залишиться холодним і неприступним! Це глухий кут, і виходу з нього немає - бо не піти назустріч бажанню жінки означає завдати удару її гордості, поранити її сором'язливість; відкидаючи кохання жінки, чоловік неминуче ображає найвищі її почуття. Тут уже ніякого значення немає делікатність відмови, безглузді всі ввічливі, ухильні слова, образлива пропозиція просто дружби; якщо жінка видала своюслабкість, всякий опір чоловіка неминуче перетворюється на жорстокість ; відмовляючись від її любові, він завжди стає винним. Страшні, нерозривні узи! Щойно ти ще був вільний, належав самому собі і нікому нічим не був зобов'язаний, і ось раптом тебе підстерігають, переслідують, як здобич, ти стаєш метою чужого, небажаного бажання. Вражений до глибини душі, ти знаєш: тепер вдень і вночі хтось чекає на тебе, думає про тебе, тужить і нудиться по тобі, і цей хтось жінка. Вона хоче, вимагає, вона жадає тебе кожною клітиною своєї істоти, усім своїм тілом. Їй потрібні твої руки, твої волосся, твої губи, твоє тілоі твої почуття, твої ночі та твої дні, все, що в тобі є чоловічого, і всі твої думки та мрії. Вона хоче все ділити з тобою, взяти в тебе і вбрати в себе. Спиш ти чи пильнуєш — десь у світі є тепер істота, яка неспокійно чекає на тебе, ревниво стежить за тобою, мріє про тебе. Що толку, якщо ти намагаєшся не думати про ту, яка завжди думає про тебе, що толку, якщо ти намагаєшся вислизнути, адже ти належиш уже не собі, а їй. Інша людина тепер, як дзеркало, зберігає твоє відображення - ні, не так, адже дзеркало відображає твоє обличчя лише тоді, коли ти сам, за своєю волею підходиш до нього; вона ж, ця жінка, що любить тебе, вона увібрала тебе в тіло і кровсвою, ти весь час у ній, куди б ти не втік. Ти тепер надовго ув'язнений в іншій людині і ніколи більше не будеш самим собою, ніколи більше не будеш вільним, і тебе, неповинного, завжди будуть до чогось примушувати, до чогось зобов'язувати; ти весь час відчуваєш, як ця невідступна думка про тебе палить твоє серце. Охоплений ненавистю і страхом, ти мусиш терпіти страждання тієї, яка сумує за тобою; і я знаю тепер: для чоловіка немає гніту безглуздішого і невідворотного, ніж бути коханим проти волі, це тортури з тортур, хоч і вина без провини.

Кого одного разу жорстоко поранила доля, той назавжди залишиться легко вразливим.

Протягніть хворому, одному з тих, кого так жорстоко називають невиліковними, соломинку надії, як він тут же зробить собі з неї колоду, а з колоди — цілий будинок.

Адже це чудово — допомагати, це єдине, що справді має ціну та приносить нагороду.