Не завжди трава зеленіша у сусіда. До молодих не відразу доходить, що трава зеленіша там, де її поливають.

Цікаво, думав Доусон, як часто Аманда згадувала про нього в ці роки. Але, напевно, все рідше, ніж він про неї. Однак як вони обидва самотні, нехай кожен по-своєму. Він — самотня постать у безкрайньому полі, а вона — одна з тисяч у безіменному натовпі.

— Якщо когось любиш, треба дати йому свободу, відпустити його, чи не так?
Її очі вперше спалахнули.
— А якщо той, кого любиш, не хоче йти, кажуть, доля?

Кожному хочеться вірити у вічне кохання. Аманда сама колись у неї вірила — коли їй було вісімнадцять. Щоправда, тепер вона  знала, що кохання — штука плутана, як і життя. Вона  розвивається за абсолютно непередбачуваним і незрозумілим людям сценарієм, залишаючи після себе довгий шлейф жалю.

Я віддав тобі найкраще, що в мене було, — якось сказав він їй, і з кожним ударом серця свого сина вона  знала, що це так.