Як всякий пережитий досвід, який накладає свій відбиток на нас до кінця днів, я виявив себе розірваним зсередини, випотрошеним і четвертуваним. Це було результатом того, ким я був у житті і навіть більше: ким я був, коли співав і гасив овочі для своєї сім'ї та друзів у неділю; ким я був, коли прокидався холодними ночами і нічого не хотів так сильно, як теплий светр, дістатися до письмового столу і написати про людину, кого, як я знаю, ніхто не знає, але яка насправді була мною; ким я був, коли бажав бути голим поруч з іншим голим тілом, або коли я жадав виявитися єдиним у світі; ким я був, коли відчував кожну частинку свого тіла в нескінченності один від одного, і кожна частинка при цьому присягалася, що все ще належить мені.

- Еліо.
- Так?
- Що ти робиш?
- Читаю.
- Ні, не читаєш.
- Гаразд. Розмірковую.
- О…?
Я скоріше помер би, ніж зізнався.
— Про особисте, — відповів я.
— Тобто ти мені не скажеш?
— Тобто не скажу.
— Тобто він мені не скаже, — повторив він меланхолійно, наче пояснював мої слова комусь третьому.