Марнославні люди глухі до всього, крім похвал.

Мій друг мені ніколи нічого не пояснював. Можливо, він думав, що я такий самий, як і він.

...я прислухався до неї, навіть коли вона  замовкла... Вона  моя.

— Якось я за один день бачив захід сонця сорок тричі!
І трохи згодом ти додав:
— Знаєш... коли дуже сумно, добре подивитися, як заходить сонце...
— Значить, того дня, коли ти бачив сорок три заходи сонця, тобі було дуже сумно?
Але маленький принц не відповів.

— Краще приходь завжди в ту саму годину, — попросив Лис. — Ось, наприклад, якщо ти приходитимеш о четвертій годині, я вже з третьої години відчую себе щасливим. І чим ближче до призначеної години, тим щасливіше. О четвертій годині я вже почну хвилюватися і тривожитися. Я дізнаюся про ціну щастя!

І коли ти втішишся (врешті-решт, завжди втішаєшся), ти будеш радий, що колись знав мене. Ти завжди будеш мені другом. Тобі захочеться посміятися зі мною. Іноді ти ось так відчиниш вікно, і тобі буде приємно... І твої друзі будуть дивуватися, що ти смієшся, дивлячись на небо. А ти їм скажеш:«Так, так, я завжди сміюсь, дивлячись на зірки!» І вони подумають, що ти збожеволів. Ось який злий жарт я з тобою зіграю.

Ти живеш у своїх вчинках, а не в тілі. Ти – це твої дії, і немає іншого тебе.

Мені здається, десь на моїй планеті живе старий щур. Я чую, як вона шкребеться ночами. Ти міг би судити цього старого пацюка. Час від часу примовляй її до страти. Від тебе залежатиме її життя. Але потім щоразу треба буде помилувати її. Треба берегти старого пацюка: адже він у нас один.

Слова лише заважають розуміти одне одного.

Мільйони років у квітів ростуть шипи. І мільйони років баранчики все-таки їдять квіти.