О Боги мої! Отру мені, отру!

Вона подивилася на мене здивовано, а я раптом і зовсім несподівано зрозумів, що я все життя любив саме цю жінку!

— …Хороші ваші вірші, скажіть самі?
- Жахливі! – раптом сміливо та відверто промовив Іван.
- Не пишіть більше! - попросив прийшов благаюче.
– Обіцяю та клянусь! – урочисто промовив Іван.

- Ай яй яй! — вигукнув артист, — та невже вони думали, що це справжні папірці? Я не припускаю думки, щоб вони це зробили свідомо.
Буфетник якось криво й тужливо озирнувся, але нічого не сказав.
— Невже шахраї? — Тривожно спитав у гостя маг, — невже серед Москвичів є шахраї?

Я ліг хворим, а прокинувся хворим. Мені раптом здалося, що осіння темрява видушить шибки, увіллється в кімнату і я захлинусь у ній, як у чорнилі.

- Це горілка? – слабо спитала Маргарита.
Кіт підстрибнув на стільці від образи.
- Помилуйте, королева, - прохрипів він, - хіба я дозволив би собі налити дамі горілки? Це чистий спирт!

... боягузтво, безсумнівно, одна з найстрашніших вад. Ні, філософе, я тобі заперечую. Це найстрашніша вада.

Все скінчено, – слабким голосом сказав кіт і млосно розкинувся в кривавій калюжі, – відійдіть від мене на секунду, дайте мені попрощатися із землею. О мій друже Азазелло! - простогнав кіт, стікаючи кров'ю, - де ти? − кіт завів згасаючі очі у напрямку до дверей у їдальню, − ти не прийшов до мене на допомогу в момент нерівного бою. Ти залишив бідолашного Бегемота, промінявши його на склянку - правда, дуже хорошого - коньяку! Ну що ж, нехай моя смерть ляже на твою совість, а я заповідаю тобі мій браунінг.

- Ах, не нагадуйте мені, Азазелло! Я була тоді дурна. Так, втім, мене і не можна суворо звинувачувати за це — адже не щодня зустрічаєшся з нечистою силою!
— Ще б пак, — підтверджував Азазелло, — якби щодня, це було б приємно!

За мною, читачу! Хто сказав тобі, що немає на світі справжнього, вірного, вічного кохання? Та відріжуть брехуну його мерзенний язик! За мною, мій читачу, і тільки за мною, і я покажу тобі таке кохання!