Одного дня тітонька викликала племінника до себе і поставила перед ним пенівський портрет його цербстської кузини.
— Чи дізнаєшся? — Запитала конкретно.
— Вперше бачу, — зрозуміла відповідь.
Єлизавета Петрівна трохи навіть злякалася:
— Я тут намагаюся, в цих Європі всі пороги обила, наречену для тебе шукаючи, а ти свою ж сестрицю не визнаєш... Іди! — звеліла вона. — Я тебе подружжям обтяжу. А дружина – не тітка рідна. Вона жваво дасть тобі горіхи з родзинками.
Ось за що я люблю історію!
Людина, що прожила століття без знання її, має досвід лише одного покоління, інакше кажучи, досвід свого короткого життя. А людина, яка знає історію, підсумовує досвід безлічі поколінь…
Як і завжди на Русі, до призначеного терміну нічого готового не було.
Я по собі знаю, — сказав султан, — що коли жінці чогось захочеться, то завадити неможливо. Вона заспокоїться лише в тому випадку, якщо її зашиють у мішок та кинуть у води Босфору. Але я впевнений, що поки мішок не торкнеться далекого дна, жінка ще хвилюється, як би їй вгамувати свої бажання!
Але ніхто не знав, як позбутися багаторічного звалища сміття на Палацевій площі. Виручив кмітливий барон Корф:
- Завтра вранці тут можна буде гладити білизну...
Через герольдів сповістили околиці, що нікому не забороняється брати з палацового будівництва все, що там лежить, і вранці перед Зимовим утворилася гладенька площа: бідні городяни не тільки мотлох, але навіть купи вапна розтягли.
Людська порода слабка. Кожен бажає багатіти, ні чорта не роблячи. Ні ! У моє царювання ні ломбардів, ні лотерей не буде.