... дедалі частіше порівнювала людей із дверима. Знайомишся з кимось і бачиш симпатичні дверцята з мідним номерком у завитках. Толкнеш, а за нею крихітна кімната три на два. Поговорив із людиною п'ять хвилин і відчуваєш, як тісно в його суспільстві, як нудно серед поличок із квітковими горщиками та плюшевих ведмедів. А буває навпаки – відчиниш обшарпані двері, а там всесвіт: комети, планети, чумацький шлях… Але таких мало. Зазвичай за дверима або коридор - тонкий і довгий, або стіна. Скільки в неї не стукай - нічого, крім глухої цегляної кладки, не побачиш.