Я думала, що прогулянка в минуле додасть мені сил і доставить радість, але там залишилися лише привиди. Ти пішла, я теж пішла.

Почуття власної винятковості не заважає художнику, більше того, воно йому потрібне. І не тому, що він ставить себе вище за інших людей, а тому, що його роботи завжди будуть піддаватися сумнівам. З його боку. З боку глядачів. З боку мистецтва.

Кожен з нас має свої приховані сторони. І ніхто не знає, коли вони виявляться. Іншими словами, в тихому вирі чорти водяться. Ми знаємо один про одного рівно стільки, скільки кожен із нас готовий відкрити оточуючим. Усередині ми можемо бути зовсім іншими. Кожен з нас.

Але я боюся іншого — а раптом я намагатимуся їм догодити? Раптом я почну писати історії, які вони хочуть прочитати, а не ті, що хотіла б розповісти?