Мені мільйони років від народження, сказав він собі. Я народився хвилину тому. Я зростом в дюйм, ні, в десять тисяч миль. Я опускаю очі і не можу розгледіти своїх ніг, вони надто далеко внизу.

Я знаю одне: це кінець початкової пори. Кам'яний вік, Бронзовий вік, Залізний вік  - тепер ми всьому цьому знайдемо одне спільне ім'я: століття, коли ми ходили по Землі і вранці зранку слухали птахів і мало не плакали від заздрощів. Можливо, ми назвемо цей час — Земне століття, або Вік земного тяжіння. Мільйони років ми намагалися подолати земне тяжіння. Коли ми були амебами та рибами, ми намагалися вийти з вод океану, та так, щоб нас не розчавили власний тягар. Опинившись на березі, ми всіляко намагалися розпрямитись — і щоб силатяжкості не зламав наш новий винахід — хребет. Ми вчилися ходити, не спотикаючись, і бігати, не падаючи. Мільйони років тяжіння утримувало нас удома, а вітер і хмари, коники та метелики насміхалися з нас. Ось що сьогодні головне: прийшов кінець нашому старовинному супутнику — тяжіння, вік  тяжіння минув безповоротно. Не знаю, що там вважатимуть початком нової епохи — може, персів, вони мріяли про килим-самолет, а може, китайців — вони, коли святкували день народження чи Новий рік, запускали в небофеєрверки та повітряних зміїв; а може, рахунок почнеться через годину, невідомо в яку хвилину чи секунду. Але зараз закінчується ера довгих і тяжких зусиль, мільйони років - вони нелегко далися нам, людям, і як-не роблять нам честь.

Може, це як за старих часів, коли люди запитували: навіщо підніматися на Еверест? А їм відповідали: тому що він існує. Ніколи я цього не розуміла. На мою думку, це не відповідь.

Відколи ми навчилися говорити, ми запитували про одне: у чому сенс життя? Всі інші питання безглузді, коли смерть стоїть за плечима. Але дайте нам обжити десять тисяч світів, що звертаються довкола десяти тисяч незнайомих сонців, і вже не буде чого питати. Людині не буде меж, як немає меж всесвіту. Людина буде вічна, як всесвіт. Окремі люди помиратимуть, як помирали завжди, але історія наша простягнеться у неймовірну далечінь майбутнього, ми знатимемо, що виживемо у всі майбутні часи і станемо спокійними та впевненими, а це і є відповідь на те споконвічне запитання. Нам дароване життя, і щонайменше ми повинні зберігати цей дар  і передавати нащадкам - до нескінченності. Заради цього варто попрацювати!