Я відкрив, як людина може почати зневажати саму себе. Це відбувається, коли він усвідомлює, що чинить неправильно, але не може зупинитися.

Прощаючись, ми потиснули один одному руки і, дивно, цей жест виявився більш ніжним і інтимним, ніж можливі обійми.

Жодних питань. Все ясно. Я її люблю.

Будь ласка, користуйся моїм тілом, тільки душу не чіпай.

Це почуття — не кохання, але я виявив, що почав вечорами нетерпляче чекати, коли почуються на сходах її кроки.

Я вчуся стримувати образу, бути терплячою, чекати. Я росту.

Раніше мене зневажали за невігластво і тупість, тепер ненавидять за розум та знання.

Навіть у вигаданому світі мають існувати свої правила. Окремі частини мають складатися єдине ціле.

Я згадую свої слова, і замість них на думку приходять чудові, блискучі фрази, які варто було б вимовити.

Хто сказав, що моє світло краще за твою темряву?