— Чому ти не дивишся на мене? Прикидаєшся, що я не існую?

— Ні, Чарлі, — прошепотіла вона, — я вдаю, що мене не існує...

Мені погано. Це не та хвороба, яку може вилікувати лікар, вона  всередині, у мене в грудях. Там все порожньо, начебто мені вирвали серце.

Якби я міг, я сидів би і читав увесь час.

Не стрижіть мій егоїзм надто коротко.

Людина, що має розум, але позбавлений здібності любити і бути коханим, приречений на інтелектуальну і моральну катастрофу, а може, і на важке психічне захворювання. Крім того, я стверджую, що замкнутий на собі мозок не здатний дати оточуючим нічого, тільки біль та насильство. Коли був недоумкуватим, я мав багато друзів. Тепер їх у мене немає. О, я знаю безліч народу, але це просто знайомі, і серед них немає майже жодної людини, яка щось важила б для мене або кому цікавий я.

Ескалатор йде вниз. Якщо я стоятиму на одній сходинці, напевно спущусь до самого дна. Якщо побіжу вгору, то не виключено, що залишусь на тому самому місці. Значить — вгору, хоч би чого це коштувало.

Я – людина. Я повинен любити.

Якщо я й порозумнішаю, то полюблю тебе ще більше.

Дивно, як люди високих моральних принципів і так само високої чутливості, що ніколи не дозволяють собі скористатися перевагою над людиною, народженою без рук, ніг чи очей, як вони легко і бездумно потішаються над людиною, народженою без розуму.

Ми так мало були разом... Нам було про що поговорити і було чим зайнятися. Нехай і недовго, але наш час БУВ!