Коротше, коли ти у лісі, ти стаєш частиною лісу. Весь, без залишку. Потрапив під дощ – ти частина дощу. Приходить ранок - частина ранку. Сидиш зі мною — стаєш часткою мене. Ось так. Якщо коротко.

Твої зовнішні прояви - відображення того, що сидить у тебе всередині, і навпаки. Тому нерідко, вступаючи в лабіринт своїх зовнішніх проявів, ти потрапляєш у лабіринт у собі. І це часто буває небезпечним.

Не думаєш, отже, ні в чому не сумніваєшся.

Іронія робить людину глибшою, масштабнішою, відкриває їй шлях до порятунку на вищому рівні.

Коли дорослі, маючи справу з обдарованими дітьми, ставлять перед ними нові та нові цілі. Нерідко виходить, що діти, надто стурбовані вирішенням цих завдань, поступово втрачають властиву їхньому віку свіжість відчуттів, радість від досягнення мети. Замикаються у собі, перестають давати волю почуттям. І треба витратити багато часу та сил, щоб відімкнути дитячу душу. Дитячі душі податливі, легко можна зігнути. Але, коли зігнувшись, вони застигають, і розпрямити їх дуже важко. Часто навіть неможливо.