Темрява, в якій ми плаваємо, є породженням гіркого історичного випадку; Але оскільки нині, завдяки новітнім дослідженням, можна цю випадковість по кісточках розібрати, то й причини, що її породили, не можна вже вважати непереборними. Темрява — факт, що відбувся, а світло — майбутнє чаю. І буде світло, буде!

Будь—який для всіх, і все для кожного — ось як буде. Коли ми один за одного стоятимемо, тоді й підкузьмити нас ніхто не зможе.

А ще чекаю, що справедливість переможе. Сильні не тістимуть слабких, багаті — бідних. Що з'явиться така спільна справа, в якій усі риби свій інтерес матимуть і кожен свою частку робитиме.

Зло ніколи не був міцною силою — про це й історія свідчить. Зло  душило, давило, спустошувало, зраджувало мечу і вогню, а силою, що тримала, було тільки добро. Воно кидалося на допомогу пригнобленим, воно звільняло від ланцюгів і кайданів, воно пробуджувало в серцях плідні почуття, воно давало хід ширянням розуму.

Черепашки — мушлі, а карасі — карасі. Черепашками карасі ласують, а карасями — щуки. І мушлі ні в чому не винні, і карасі не винні, а й ті й інші повинні відповідати. Хоч сто років про це думай, а нічого іншого не вигадаєш.

Не вірю, щоб боротьба і зварювання були нормальним законом, під впливом якого ніби судилося розвиватися всьому, хто живе на землі. Вірю в безкровне процвітання, вірю в гармонію і глибоко переконаний, що щастя — не пуста фантазія мрійливих умів, але рано чи пізно стане спільним надбанням.

Карась — риба смирна і схильна до ідеалізму: недарма його ченці люблять.

Карась із йоржом сперечався. Карась казав, що можна на світі однією правдою прожити, а йорж стверджував, що не можна так обійтися, щоб не злукавити.

Слухай, дурна порода! Їдять хіба«за що»? Хіба тому їдять, що хочуть стратити? Їдять тому, що їсти хочеться — тільки й годі. І ти, чай  їж. Не дарма носом в мулі риєшся, а черепашок виловлюєш. Їм, мушлям жити хочеться.

Оскільки карасі ні в цензуру своїх думок не уявляють, ні на ділянці не прописують, то в політичній неблагонадійності їх ніхто не підозрює.