Став якось Микола малювати мені моє майбутнє, - ну, що ж, сказав він, жартуючи, ми, звичайно, вже цілком розорені, і ти кудись вчиниш, коли підростеш, будеш служити, одружишся, заведеш дітей, дещо накопичиш, купиш будиночок, - і я раптом так жваво відчув весь жах і всю ницість такого майбутнього, що розридався...

Я під всякими приводами вселяв їй одне: живи тільки для мене і мною, не позбавляй мене моєї волі, свавілля, — я тебе люблю і за це ще більше любитиму. Мені здавалося, що я так люблю її, що мені все можна, все можна пробачити.