Коли зустрічаються двоє хлопчиків однакового характеру, то в очах обох наче запалюються вогники.

Коли люди одночасно і бояться і радіють, то вони втрачають почуття міри.

- Заруби собі на носі! Купувати треба тільки найнеобхідніше, - сказав тато Еміля.
Може, він і має рацію, хто сперечається, але як знати, що необхідно? Лимонад, наприклад, потрібний? Еміль, у всякому разі, був переконаний, що потрібний.

Так думати було несправедливо і погано, але коли злишся, втрачаєш розум.

Навіть найвідчайдушніші пустуни виростають і з часом можуть стати корисними людьми.

Стаєш сильним, якщо це необхідно.

- Якось трохи незвично мені цілувати пасторш, - задумливо промовив Еміль. – Але якщо справа зроблена – значить, зроблено!
- Цілих вісім разів! - Захопився Альфред. - Хіба треба було стільки?
Еміль у роздумі глянув на зірки. Цього вечора вони так яскраво сяяли над Каттхультом!
- Хто знає, - сказав він під кінець, - може, мені більше ніколи в житті не доведеться цілувати жодну пасторшу! А треба спробувати все, що є на світі!»

Пустотливі витівки не вигадують, вони виходять самі собою. А вийшла витівка чи ні, дізнаєшся тільки потім.