Людина так нещасно влаштована, що, якщо їй нічим відволіктися від думок про себе, вона негайно занурюється в глибокий сум.

Вся наша гідність – здатність мислити. Тільки думка підносить нас, а не простір і час, у яких ми – ніщо. Постараємось думати гідно: у цьому — основа моральності. (Людина не що інше, як тростина, дуже слабка за природою, але ця тростина мислить... вся наша гідність полягає в думці. У цьому відношенні ми повинні підносити себе, а не стосовно простору і часу, який ми не зуміли б постараємося ж навчитися добре мислити: ось принцип моральності.)

... самотній і наданий самому собі, в кипінні власних думок і відчуттів - тільки тут людина є цілком собою.

Ми схожі на ягнят, які граються на лузі в той час, як м'ясник вибирає очима того чи іншого, бо ми серед своїх щасливих днів не знаємо, яке злополуччя готує нам рок - хвороба, переслідування, збіднення, каліцтво, сліпоту, божевілля і т.д. д.

Ми ніколи не обмежуємось справжнім. Бажаємо, щоб скоріше настало майбутнє, шкодуємо, що воно ніби повільно посувається до нас; або згадуємо минуле, хочемо утримати його, а воно швидко від нас тікає. Ми такі нерозумні, що блукаємо в часах, які нам не належать, не думаючи про те, що дано нам.

Хороший кухар може смачно приготувати стару підошву.

Бо природа, забезпечивши лева кігтями та зубами, слона – бивнями,... обдарувала жінку для самозахисту та оборони мистецтвом удавання і всю свою міць, що виразилася в чоловікові у тілесній силі та розумі, передала жінці у формі цього дару. Тому вдавання в ній є вроджена якість і властиво майже тією самою мірою як розумній, так і дурній жінці.

Наша природа така, що потребує безперервного руху; повний спокій означає смерть.

Усього нестерпніше для людини, це повний спокій, без пристрасті, без діла, без розваги. Він відчуває тоді свою нікчемність, свою недосконалість, свою залежність, неміч, порожнечу. Негайно з глибини душі піднімається нудьга, морок, прикрость, смуток, досада, розпач. (Усього нестерпний для людини спокій, не порушуваний ні пристрастями, ні справами, ні розвагами, ні заняттями. Тоді він відчуває свою нікчемність, занедбаність, недосконалість, залежність, безсилля, порожнечу.)

Ми безтурботно прямуємо до прірви, затуливши очі чим попало, щоб не бачити, куди біжимо.