Але чи можна тікати від краси, побачивши її хоча б один раз?

Така доля всіх, хто опиняється на роздоріжжі: до них спливаються найбільші багатства, але за ними йдуть ті, які хотіли б багатства прибрати до своїх рук. Якщо хочеш довше протриматися, то будь або могутнім, щоб дати відсіч, або хитрим.

Він твердо знав, що завжди треба втручатися самому, кидатися в самий вир, вриватися в пекло бою і змагання, бо тільки там почуваєшся живучим і непідвладним смерті.

Людина з'являється один раз і зникає, і це найнеповторніше і найпрекрасніше з усього, що може бути.

Митці завжди залишаються самими собою. Одні все життя малюють вітрила, мабуть, для того, щоб нагадати про нестримність вітру, який несе нас кудись далі і далі; інші, немов для спростування приказки про минулорічний сніг, все малюють і малюють сніг ; ті зображують коней, інші – жінок.

Кожен намагався створити щось таке, чого ще ніхто не творив і не бачив, кожному хотілося хоча б на короткий час опинитися у вільному світі краси, викликаному власною уявою, відчути себе безроздільним володарем, паном, вільним у всьому, бо справжню свободу дає тільки виконувана тобою робота, яку здатний виконати один ти у всьому світі.

Жінка як Бог: вона  хотіла б панувати над чоловіком безроздільно. А чоловік нагадує язичника: йому завжди мало одного бога, а жінок і поготів.

Навіть царства мають свої долі – щасливі чи нещасні, а люди тим більше.

Зайвий приятель, хай поки що і дитина, завжди краще, ніж ще один ворог, хай найменший і безсилий.

Речі колись знищать людину. Поки їх мало - людина їх любить, прикрашає, вони служать людині і не заважають, а навпаки, допомагають жити. Потім їх буде надто багато. Робити речі не вистачає часу. Прикрашати — і тим паче. Мистецтво зникає, воно відступає на другий план, у глибини минулого, а разом з тим з ним відступає і час, і людина залишається самотньою на березі океану вічності, і гори непотрібних, безглуздих речей нагромаджуються навколо нього.