— Одне втратиш, інше знайдеш, — розмірковував він. — Щось покинеш, до чогось прийдеш.

Літо зовні. Літо всередині.

На кожному задньому дворику були в той день розкладені килими, вибиті так ретельно, що починало здаватися, ніби вибиту з них старовину віднесло вітром, а на місці колишніх візерунків проросли нові, ще вигадливіші.

Дай подивитись тобі в очі. Ага, ще не замутилися. Сподіваюся, ти бачиш те, на що дивишся, і кажеш від серця.

Я порожній... вивернув душу навиворіт.