Я в жменьці мозку весь, - я пожираю
Так багато книг, що світ їх не вмістить,
Мені не наситити жадібний апетит -
Я з голоду весь час вмираю.

Можна жити в бочці, як Діоген, а в голові тримати Всесвіт.

Коли вільно крила я розправив,
Тим вище понесло мене хвилею,
Чим ширше віяв вітер наді мною.
Так, дол знехтувавши, я вгору політ направив.
Дедалів син  себе не знеславив
Падінням; мчуся я тією самою висотою!
Нехай упаду, як він: кінець інший
Не потрібний мені, — чи не я відвагу славив?
Але голос серця чую у висоті:
«Куди, безумець, мчимо ми? На
нас принесе в розплату лише страждання...»
А я«З небес не страшно падати мені!
Лічу крізь хмари і помру спокійно,
Раз смертю рок вінчає шляхгідний...»

Книга - світоч душі, дзеркало тіла, вона  вчить добру і проганяє пороки, вона  - вінець мудрості, путівник подорожуючих, друг сім'ї, втішитель хворих, помічник і радник правителів, книга - сад, повний стиглих плодів, луг, повний пахучих квітів; книга приходить до нас, коли потрібна, книга завжди готова допомогти нам, книга знає відповіді на всі запитання ; книга проливає світло на таємниці, книга осяює темряву, допомагає в біді і вчить помірності у щастя.