Відкрилася безодня, зірок повна,
Зіркам числа немає, безодня - дна.

Що за людей, що без людей, я все одна, нічого з себе не доводжу.

Що мені тебе судити! У мене є свої гріхи.

Знай свою справу – мовчи, коли краще нічого не вмієш.

— А ти ж, Катя, Тихона не любиш.
— Ні, як не любити! Мені дуже його шкода.
- Ні, не любиш. Коли шкода, то не любиш.

Та коли вже чому бути, то й удома не сховаєшся.

Ось ще якісь землі є! Якихось, якихось чудес на світі немає! А ми сидимо, нічого не знаємо. Ще добре, що добрі люди є; ні-ні та й почуєш, що на білому світі робиться; а то б так дурнями й померли.

Жорстокі звичаї, добродію, в нашому місті, жорстокі!

Ну чого ви боїтеся, скажіть на милість! Кожна тепер трава, кожна квітка радіє, а ми ховаємося, боїмося, точно напасти якусь! Гроза вб'є! Не гроза це, а благодать! Так, благодать! У вас все гроза! Північне сяйво загориться, милуватися треба і дивуватися премудрості:«з північних країн встає зоря»! А ви жахаєтесь та вигадуєте: до війни це чи до моря. Чи йде комета, — не відвів би очей! Краса! Зірки вже придивилися, всі ті самі, а це обновка; ну, дивився б та милувався! А ви боїтеся і подивитися на небо, тремтіння вас бере! З усього ви собі лякав наробили. Ех, народ.

Молоду тебе заміж віддали, погуляти тобі в дівках не довелося; ось у тебе серце й не йшлося ще.