Жінки! жінки! хто їх зрозуміє? Їхні посмішки суперечать їхнім поглядам, їхні слова обіцяють і манять, а звук їхнього голосу відштовхує… То вони в хвилину осягають і вгадують найпотаємнішу нашу думку, то не розуміють найясніших натяків…

Я люблю ворогів, хоч не по-християнськи. Вони мене бавлять, хвилюють мені кров. Бути завжди настороже, ловити кожен погляд, значення кожного слова, вгадувати наміри, руйнувати змови, прикидатися ошуканим, і раптом одним поштовхом перекинути всю величезну і складну будівлю їхніх хитрощів і задумів, — ось що я називаю життям.

Завтра вона  захоче нагородити мене. Я вже все це знаю напам'ять — ось що нудно!

Послухайте, — сказав я, — або застреліться, або повісьте пістолет на колишнє місце, і ходімо спати.

Він не знає людей та їхніх слабких струн, бо займався цілим життям самим собою.

Невже я закоханий? Я так безглуздо створений, що на це можна від мене очікувати.

Про самолюбство! ти важіль, яким Архімед хотів підняти земну кулю!

Я ніколи сам не відкриваю своїх таємниць, а страшенно люблю, щоб їх відгадували, бо таким чином я завжди можу при нагоді від них відмовитися.

Досить людей годували солодощами; у них від цього зіпсувався шлунок: потрібні гіркі ліки, їдкі істини.

Сумне нам смішно, смішне сумно, а взагалі, по правді, ми до всього досить байдужі, крім самих себе.