- Ти бачиш, друже, - сказав він. — Ми спимо, доки не любимо...

Вправо,
вліво,
вкрив.
навскіс,
вифрантив полів лоно,
вихрилися нанизані на земну вісь
каруселі
Вавилонищ,
Вавилончиків, Вавілонів
.

Останнім часом мені стало важко жити. Я бачу, я став розуміти надто багато.

Розповісти правду дуже важко, і молоді люди рідко на це здатні.

Я помер - Я прокинувся. Так, смерть – пробудження!

Мене вважають злою людиною, я знаю, — і нехай! Я нікого не хочу знати, крім тих, кого люблю; але кого я люблю, того люблю так, що життя віддам, а решту передавлю всіх, коли стануть на дорозі.

Все, всіх любити, завжди жертвувати собою для любові, означало нікого не любити, означало не жити цим земним життям.

Костюми французькі, думки французькі, почуття французькі! Ви ось Метив'є в заший вигнали, бо він француз і негідник, а наші пані за ним повзком повзають. Вчора я на вечорі був, так з п'яти пань три католички і, за дозволом тата, у неділю по канві шиють. А самі мало не голі сидять, як вивіски торгових лазень, із дозволу сказати. Ех, подивишся на нашу молодь, князю, взяв би стару палицю Петра Великого з кунсткамери, та російською б обламав боки, вся б дур сскочила!

Мені що треба, я просити не стану, сам візьму.

Він глянув на неї, і серйозна дивина виразу її обличчя вразила його. Обличчя її говорило:«Навіщо питати? Навіщо сумніватися, чого не можна не знати? Навіщо говорити, коли не можна словами висловити те, що відчуваєш?»