Ольга Громико. Відьма-охоронця
Вистелене клубами грозових хмар, пронизане баштовим шпилем небо звивалося над замком величезним чорним тварюком, розкидаючи щупальця білих блискавок і гулко перекочуючи у череві валуни грому.
Вистелене клубами грозових хмар, пронизане баштовим шпилем небо звивалося над замком величезним чорним тварюком, розкидаючи щупальця білих блискавок і гулко перекочуючи у череві валуни грому.
Самої правдивої розповіді не зашкодить трохи мистецького вимислу.
Справжній воїн повинен уміти і готувати, і прати, і цілодобово обходитися без їжі та сну. Одна справа — охоче помахати мечем на тренуванні, вимити руки і піти в сад нюхати квіточки, мріючи про військову кар'єру, і зовсім інша — повертатися в табір після багатогодинної різанини, коли в одному плечі в тебе стирчить стріла, на іншому висить смертельно поранений товариш, і ніхто не чекає тебе біля вогнища з мискою юшка і чистою білизною, а на світанку треба знову йти в бій.
На менестрелів і літописців покладатися не можна — або забудуть, або так ославлять, що краще забули б.