Смішно, як іноді до нас повертається наше минуле! Ти уявляла, що позбулася його, а воно тут як тут, як чортик з табакерки!

При здорових стосунках люди не приймають рішень один за одного, не приховують інформацію, не кажуть партнеру, що той – порожнє місце, бідна біла шваль, чиє місце буде у стічній канаві, якщо інший від нього відвернеться. Це і є жорстокість. Необов'язково хлюпати вам в обличчя хлоркою або лупити вас розпеченою кочергою. Це зайве. Він завдає вам достатньо шкоди словами та думками, розпускати руки йому не доводиться. Те, що він робить, і таке ефективне.

... не відмовишся ж літати літаком через те, що вони іноді падають. Людина мешкає своє життя, розумно обмежуючи ризики. Найчастіше це приносить плоди.

Він був потрібний вам, щоб втілити ваші мрії про гідне життя. А ось ви потрібні йому для того, щоб підживлювати його хворобу, задовольняти, якщо хочете, його кровожерливість. Деспоту потрібна жертва.

Розлучитися з жорстоким поводженням – все одно, що кинути вживати наркотик. Це найскладніше, що вам належить у житті, тому що все знайоме, звично, ви вже багато чого не помічаєте. Насильство для вас є єдиним підтвердженням любові до вас.

Не обманюйте себе всякими«ще разок»,«останній раз»,«останній укол»… Тому що це справді може стати останнім разом. Навіть людина, яка ніколи не піднімала на вас руку, здатна озвіріти. Він набагато гірший, ніж ви думаєте, він здатний вас убити. Можливо, йому цього навіть хочеться, просто не вистачає духу. Тікайте звідти, куди очі дивляться, поки він не зібрався з духом. Він вас не любить. Йому на вас начхати, ви йому байдужі, його любов - всього лише спосіб завдавати вам біль. Цього він хоче, це й робитиме. Не сподівайтеся, він не зміниться, хіба що на гірше. Чим краще ви будете, тим гірше ставатиме він.

У дитинстві Різдво завжди приносило йому розчарування, тому і дорослим відмовлявся відчувати радість на вимогу календаря.

Чесність – не найкраща відповідь, принаймні, до певного часу.

Життя непередбачуване: чогось позбавляє, щось дарує.

Вони ще не зробили нічого, про що потім пошкодували б, бо надто один одного шанували. Це був дивний зв'язок, але обидва знали, що не зможуть одне без одного. Вони були схожі на двох, що вижили після аварії корабля, що опинилися на безлюдному острові.

Розставання засмутило обох, обидва думали про свої втрати. Виїжджаючи, Медді відчувала вдячність за те, що він є. За таку дружбу не можна було не дякувати богові.