Станіслав Лем. Високий замок
... аж надто сором'язливо ми замовчуємо про абсолютно необхідну прихильність людини до мистецтва. І нас виховували, і ми виховуємо в наших підопічних переконання, ніби витвори мистецтва лише трохи відрізняються від граблів, що лежать у напівтемряві. Настав на них отримує такий удар по лобі, що в нього з очей вилітають снопи іскор; так само, а не інакше, має бути з великими творами: людину, що долучилася до них, приголомшує – охоплює – несподіване захоплення! Ця благородна брехня настільки поширена, що коли через кілька років після описаних тут подій я змушений був тікати від гестапо з«погорілої» квартири, залишивши серед особистих речей зошит із власними віршами, то на жаль про непоправну втрату, яку зазнав національна культура, примішалася тверда впевненість у естетичному шоці, який мали випробувати ті з моїх переслідувачів, які володіли польською мовою.