Що це за почуття, коли їдеш від людей, а вони стають все менше і менше, поки їх порошинки не розсіюються у тебе на очах? — це надто величезний світ височіє своїм склепінням над нами, і це прощання. Але ми схиляємося вперед, назустріч новому безумству під небесами.

Вони скріпили свої стосунки нерозривними, диявольськими узами цілодобових розмов. (... вони зацементували свої відносини до звірячого ступеня безперервних щоденних та щонощових розмов.)

- Ви, хлопці, кудись їдете чи просто їдете? - Ми не зрозуміли питання, а це було страшенно хороше питання.

Завжди є щось більше, завжди можна зробити маленький крок  вперед - межі немає.