... коли ми зустрічаємо тих, у кого закохуємося, є ніша в нашій душі, в якій сидить історик, трохи педант, хто уявляє чи згадує цю зустріч, а в інший час людина проходить повз, не помітивши. Але для того, щоб закохатися, всі частини тіла повинні бути готові прийняти іншу людину, всі атоми повинні рухатися в одному напрямку для здійснення бажання.
Його не цікавить, як вона поводиться з іншими. Він хоче її тут, хоче насолоджуватися її пихатою красою, її мінливим настроєм. Він хоче, щоб вони пригорнулися один до одного, немов сторінки закритої книги, він хоче розчинитися в ній, щоб їх ніщо не поділяло.
Іноді мені нестерпно без тебе. А іноді мені байдуже, чи побачимося ми знову. Справа тут не в моралі, а в тому, скільки людей здатна винести.
Для однієї жінки, яку ти полюбиш або, напевно, полюбиш, пристрасний вірш буде визнанням, а для всіх інших — безсоромним римованим обманом.
Я тижнями пропадав у пустелі, забуваючи навіть поглянути на Місяць, так само, як іноді одружений чоловік може жити поруч зі своєю дружиною і не помічати її, і це не тому, що він її не любить або ігнорує її, а тому, що він зайнятий чимось дуже важливим, що вимагає від нього повної віддачі, і не можна засуджувати його за це.