Те, про що говорила мама: що коли воно станеться, то про все інше і думати забудеш. Бо одразу буде зрозуміло, що це воно.

Танюшка сама розуміла, що не варто їй скаржитися, що живе вона  благополучніше за багатьох, і все ж зовсім не так, як життя обіцяло її на самому початку. Котрий рік поспіль звичайне, загалом, сіре як дощ існування. Ну а що мало відбутися для неї по—справжньому, вона  й сама не могла пояснити. Щось навколо, звичайно, відбувалося, але саме що нічого особливого. Як завжди.

... а в Росії люди не мають до країни майже ніякого відношення, тому що країна - це дуже велика абстракція... тому що так було завжди, що країна начебто в цілому велика, а люди в ній бовтаються самі по собі, хто як може, маленькі люди у великій країні.

А зі смертю я давно змирився. Рано чи пізно, сподіваюся, ще не дуже скоро, мене зірве з гілки і понесе, як старе листя. Коли я дивлюся на дерева, стає зовсім не страшно.

Танюшка давно зрозуміла, що батьківщина виживає завдяки зусиллям таких непомітних людей, як мама, які вміють радіти вже з того, що новий день настав, і нічого більшого давно не чекають.