Коли я говорю, що ми розмовляли, я маю на увазі, що ми спілкувалися, сперечалися, дражнили і підночували один одного.

Ми всі станемо астронавтами, хочемо ми цього чи ні. Ми всі залишимо наше життя заради миру, про який нічого не знаємо. Такими є правила гри.

У дружбі, особливо в дружбі хлопчаків, вам дозволено завдавати один одному певного болю. На це від вас навіть очікують. Але завдавати серйозних ран не можна. За жодних обставин не завдавайте ударів, після яких залишаються шрами.

... істоти на кшталт Щасливчика — я говорю і про собак, і про людей — надто часто опиняються на волі, а їхній ідеал — світ бруду та фекалій. Там немає місця Арту і подібним до нього людям, немає  місця розмовам про книги, про Бога або про всесвіт за межами нашого всесвіту, а єдиний засіб спілкування — істеричний гавкіт голодних і озлоблених псів.

- А що сталося? У нього скінчилося повітря?

— У нього скінчилося небо.

Хочу перевірити, чи я зможу високо злетіти. Хочу дізнатися, чи це правда. Чи небо на самому верху відкривається.

А небо стало безбарвним. Наче блакитне небо — це аркуш паперу, в центрі якого випалили дірку, а за тією діркою — суцільна чорнота. І все у зірках. Тільки уяви собі, як це — падати вгору.

І якщо бути реалістом, чи багато шансів, що тебе поб'є шкільний чемпіон з правопису?

Ну, самі знаєте, як там у біблійних історіях. Люди, подібні до нього [Артуру Роту] довго не живуть. Невдахи та нікчемності вбивають у них цвяхи і дивляться, як виходить повітря.