Найгірше у письменстві – це страх провести все життя за клавіатурою комп'ютера. Щоб у свою смертну годину ти зрозумів, що прожив не реальне, а паперове, уявне життя, а твої єдині пригоди — вигадані, і поки світ воював і цілувався, ти сидів у темній кімнаті, мастурбував і заробляв гроші.
У групах підтримки. У лікарнях. Там, де людям нема чого втрачати, вони, як правило, розповідають найправдивіші історії.
Лінії сексу по телефону, групи взаємної підтримки тяжкохворих і подібні до них — це все не що інше, як школа, в якій люди вчаться майстерно розповідати свої історії. Розповідати вголос. Іншим людям. Причому не просто шукати і знаходити якісь ідеї, а по-справжньому перевтілюватись.
Я стану втіленням всього того, що вас дратує, і ви не зможете сказати нічого такого, що образило б мене, і не зможете образити мене. Тому що з дна можна піднятися лише вище.
Я страшенно почуваюся в ту хвилину, коли всі погоджуються зі мною. Мені відразу хочеться змінити свою думку.
З погляду сьогоднішнього дня минуле видається смішніше, симпатичніше і крутіше, ніж воно було насправді. Можна легко посміятися над будь-чим, якщо тебе від якогось моменту відокремлює простір і час.
Коли проблема роздута до гігантських величин, коли нам демонструють дуже багато лякаючих прикладів, нам чомусь робиться однаково. Ми стаємо байдужими. Ми відмовляємося робити будь-які дії, оскільки майбутня катастрофа здається нам неминучою. Раз і ми вже в пастці. Це і є наркотизація.
Коли проблема роздута до гігантських величин, коли нам демонструють дуже багато лякаючих прикладів, нам чомусь робиться однаково. Ми стаємо байдужими. Ми відмовляємося робити будь-які дії, оскільки майбутня катастрофа здається нам неминучою. Раз і ми вже в пастці. Це і є наркотизація.