Її серце із затверділого попелу не піддавалося найсильнішим ударам повсякденності, але поступилося першим натиском ностальгії.
Багато разів робив він відчайдушні зусилля зосередитись і знову викликати Ремедіос, але та не слухалася. Він шукав її в майстерні сестер, за опущеними фіранками вікон її будинку, в конторі її батька, але зустрічав тільки у своєму серці, і цей образ фарбував його страшну самотність.
— Він сумує, — відповіла Урсула. — Йому здається, що ти маєш скоро померти.
— Скажи йому,— усміхнувся полковник,— що людина вмирає не тоді, коли має, а тоді, коли може.
Людина не пов'язана із землею, якщо в ній не лежить її небіжчик. (Людина — вільний птах, доки мертвий не зв'яже його із землею.)
- Гадіно! - крикнула Урсула.
Амаранта, яка почала складати одяг у скриню, вирішила, що мати вкусив скорпіон.
- Де він? — злякано спитала вона.
- Хто?
- Скорпіон, - пояснила Амаранта.
Урсула тицьнула пальцем у серце.
- Тут, - сказала вона.
... один різновид любові знищує інший її різновид, бо людина через свою природу, наситивши голод, втрачає інтерес до їжі.
Речі також живі. Потрібно тільки вміти розбудити в них душу. (Будь-яка річ — жива. Треба тільки зуміти розбудити її душу.)