— Віриш у теплоту тіл?

— Що?

— У теплоту тіл! У секс без сексу? В обійми.

Кожному треба мати два чи три заняття. Одного діла так само мало, як одного життя.

Його усмішкою можна було розкрити вени на зап'ястях.

Підвести підсумок життя деяких людей дуже просто — це життя все одно що стукіт дверей, що грюкнули, або кашель, що пролунав на темній вулиці. Ви виглядаєте у вікно, а вулиця порожня. Той, хто кашлянув, уже зник. Є люди, які доживають до тридцяти, до сорока років, але вони нічим не привертають до себе уваги, їх життя проходять непомітно, невидимо, швидко догоряють, як свічки.

— Кожному треба мати два чи три заняття, — не замислюючись, відповів я. — Одної справи так само мало, як одного життя. Я хотів би дюжину життів і дюжину робіт.
— Б'єте точно в ціль! Лікар повинен копати канави. Землекоп раз на тиждень чергуватиме в дитячому садку. Філософи двічі на десять днів мити брудний і жирний посуд. Математики нехай керують заняттями у шкільних гімнастичних залах. Поети для різноманітності нехай ведуть вантажівки. А поліцейські детективи…
— …маємо розводити власні райські сади, — тихо скінчив я.

- Де болить?
Там, де нікому не видно, подумав я...

Голос з минулого, він нагадує про знайомі дотики, тепле дихання у твого вуха, про пристрасть, що вражає, як удар блискавки. Хто з нас встоїть, почувши цей голос о третій ранку? А може, згадаєш про цей заклик, коли прокинешся опівночі, розбуджений чиїмось плачем, і виявиться, що ти плачеш сам, сльози ллються по твоїх щоках, а ти навіть не помітив, що вночі тобі наснився поганий сон.

День видався такий, коли і на думку не спадає замислюватися про сенс життя.

... я відчував просте і найбільше у світі щастя - я був живий.

Де ти пропадав? Я звелася, чекаючи, коли ти нарешті з'явишся. Ти колись втомлювався від того, що чекаєш?