Нічого не роби поспіхом, нічого не бійся і ні на що не досадуй. Ми тільки починаємо, вони досі здивуються!
Ніхто не живе без втрат; кому і знати це краще за мене. Але ніхто не живе, щоразу не починаючи все спочатку; і це мені також відомо. Я це знаю і відчуваю, і це відчуваю завдяки тому, що є ти.
Кохай мене. Скажи мені, що любиш мене, я через це роблюсь краще.
Обійми мене міцніше, кохана, обійми мене, тому що іноді мені робиться страшно від повноти почуттів, настільки вони для мене знову; можна подумати, що вантаж важчий за сам корабль і тепер їх зносить у відкрите море. Безглуздий це страх і взагалі ніякий це не страх, просто кохання накопичилося стільки, що вечорами від неї майже зовсім темніє в очах і все довкола затягується тінями - ось скільки в мені схиляння!
... Між іншим, квіти осені більш строкаті і світяться, ніж у літа, і вмирають вони раніше...
Вона сміється! Хіба не стало раптом світлішим скрізь і всюди?
Щастя належить безстрашним.
Розлука та повернення — але чи повертаємось ми насправді? У мертвих є одна-єдина перевага перед живими, каже Ніцше: їм не доведеться більше вмирати.
Єдине, що має всі права — це почуття. Якщо з нього опаде листя, якщо зламається стебло або воно зів'яне, не допоможуть жодні скарги, і ніякі суперечки, і ніяка добромисно-жорстока і пом'якшувальна брехня.
... Напівтемрява, подвійне освітлення — з темряви та світла, бо темрява теж світло — лише сірий. І чорне полум'я горить іноді спекотніше за світло.