І цьому все я провину! Страшно
розуму втратити. Легше вмерти.
На мерця дивимося ми з повагою,
Творимо про нього молитви. Смерть дорівнює
Із ним кожного. Але людина, позбавлена
розуму, стає не людиною.
Даремно мова йому дана, не править
Словами він, у ньому брата свого
Звір дізнається, він людям у посміянні,
Над ним всяк вільний, бог його не судить.
Княгинюшка, чоловік що півень: кирі-куку! Мах-мах крилом і геть, а жінка, що бідна квочка: сиди собі та виводь курчат. Поки що наречений — він уже не насидиться; ні п'є, ні їсть, дивиться не надивиться. Одружився - і турботи настають. То треба сусідів відвідати, то на полювання їхати з соколами, то на війну нелегка несе, туди, сюди, а вдома не сидиться.