Щоправда, найжахливіше — це страх. Не той біль, що зараз, а страх від думки, що може стати ще гіршим.
- Можу сказати тільки одне, - піднявши голову, ледь усміхнувся своєю м'якою стильною усмішкою Кейсі, - помри я зараз ось тут, ніхто в світі не засне через мене так міцно.
Мабуть, у кожного в житті хоча б раз щось подібне відбувається: починаєш ненавидіти людину без жодної причини. Вся біда в тому, що протилежний бік, як правило, відчуває ті ж почуття.
Три тижні після похорону матері батько безперервно спав. Іноді, ніби згадуючи, хитаючись, вставав з ліжка, і мовчки пив воду. Щось для позначення з'їдав. Як лунатик чи привид. Але потім натягував на себе ковдру та продовжував спати. Щільно засунувши віконниці, він як зачарована спляча царівна продовжував спати в
темній кімнаті з повітрям, що застоялося. І не ворушився. Майже не повертався уві сні і не змінював вираз обличчя. Я почав турбуватися: часто підходив до батька, щоб перевірити, чи він не помер. Схилившись над узголів'ям, я вдивлявся, наче впивався в його обличчя. Але він не вмирав. Він просто спав, як закопаний глибоко в землю камінь.
- Я можу сказати тільки одне, - піднявши голову, ледь усміхнувся своєю м'якою стильною усмішкою Кейсі, - помри я зараз тут, і ніхто у світі не засне через мене так міцно.
Цей погляд гострою бурулькою пронизав мої зіниці і вперся в потилицю.
Лід - він вміє зберігати різні речі чистими та прозорими. Зберігати все, як є. І в цьому головне призначення льоду, його сутність.
... але я була ще молода і поступово стала важко переносити низку однакових днів, позбавлених всякого розмаїття. А мучила мене нудьга. Особливо обтяжувала рутина, в якій я відчувала себе тінню свого ж повторення.