О, той, хто має в кишені крони, може надіти на голову корону.

Лікарям не подобаються їхні власні ліки.

— Виявляється, радість і біда йдуть пліч-о-пліч.

Адже в ті часи вважалося, що прихильності принців і принцес повинні спрямовуватися заздалегідь шляхом, вигідним їх коронованим батькам і вихователям.

Все було скінчено. Маргарет і Пітер піднялися, обернулися і на якусь мить зупинилися. Маргарет обвела поглядом присутніх і несподівано побачила темне обличчя Морелла, який стояв осторонь і оточений своїми наближеними. Він дивився на неї. Він підійшов до неї і, низько вклонившись, прошепотів:
— Ми беремо участь у дивній грі, леді Маргарет. Хотів би я знати, чим вона скінчиться. Чи буду я мертвий сьогодні ввечері, чи ви станете вдовою? І де початок цієї гри? Чи не тут, я думаю. І де дадуть плоди те насіння, що ми посіяли? Не думайте про мене погано, тому що я любив вас, а ви мене немає.

Дайте мені достатньо грошей, і я куплю у короля султаншу.

Перед ними був чудовий сад. Навколо височіли конусоподібні кипариси та апельсинові дерева, а квітучі кущі наповнювали м'яке південне повітря пахощами. З пащ кам'яних левів били фонтани. У різних куточках саду було влаштовано альтанки, на кам'яних лавах лежали кольорові подушки. Це був справді східний куточок насолод. Пітер ніколи не бачив нічого подібного. До того ж він не бачив ні неба, ні квітів протягом довгих, тяжких тижнів хвороби. Сад  був зовсім ізольований, його оточувала висока стіна, і лише в одному місці між двома кипарисами височіла вежа з червоного каменю, без вікон, що належала якійсь іншій будівлі.
— Це гаремний садок, — прошепотіла Інесса. — Багато улюблениць пурхало тут у щасливі літні дні, доки не приходила зима і метелик не гинув.

— Єресь і справді — це часто те саме.

— Кохання — поганий дипломат, — трохи посміхаючись, зауважив Бернальдес, — і чи варто рахувати минулорічні хмари. Що зроблено, того не повернеш.

О, ця остання сцена! Ніколи у житті Пітер не забуде її! Величезний зал з розмальованими арками та мармуровими колонами; промені полуденного сонця, що падають крізь вікна і, подібно до крові, ллються на чорний одяг ченців; несамовитий крик Маргарет і її помертвіла особа, коли батька відірвали від неї і вона непритомніла впала на прикрашені коштовностями груди Бетті; жорстока усмішка на губах Морелла; страшна посмішка короля; жалість в очах королеви ; схвильований шепітнатовпу; швидкі, короткі репліки адвокатів; скрип пера переписувача, байдужого до всього, за винятком своєї роботи, коли він записував рішення; і над усім цим - прямий,
зухвалий, нерухомий Кастелл, оточений служителями смерті, що віддаляється в темряву галереї, що йде в могильний морок.