Мабуть, Офелія мала рацію. Вона  справді ставала іншою на цих дорогах, які вона  знаходила… Там ніщо б не наважилося її торкнутися. Тебе чи мене – можливо, але не її. І я думаю, вона  зараз дуже молода.

Вона була неймовірно красива, і я буквально закохався у неї. Будь-хто закохався б, будь-який чоловік і, можливо, навіть будь-яка жінка, але все-таки я її трохи боявся, тому що виглядала вона  так, ніби могла вбити силою погляду, якби очі її відірвалися від дороги і вона раптом подивилася б на тебе, відповідаючи тим самим почуттям. На ній були джинси і стара біла сорочка з закатаними рукавами - я ще подумав, коли прийшов: напевно, мовляв, збиралася фарбувати щось на терасі, - але через якийсь час мені почало здаватися, що вона огорнута в білий одяг. богиня із якоїсь старої книги.

Вона розсміялася і стала ще кращою. Наче богиня в променях сонця… Знаєш, як у книжці, де тільки зелені пагорби з фонтанами та все дуже добре.

Вона виглядала просто незрівнянно! Відчувалась у ній якась стрімкість, неприборканість.

Велика плоска знизу хмара відсунулась убік, і стала видна примара місяця – бліда, як молоко, її половина. Щось побачивши це видовище, здригнулося в мене в душі, наполовину від переляку, наполовину від кохання.

Вона виглядала не старше шістнадцяти років, ніби дівчина з навчальними водійськими правами, і краси була справді вбивчою. Але я думаю, тепер ця краса не смертельна для чоловіка, на якого вона  звернена: на мить її очі зупинилися, спалахнувши, на мені, і я залишився живим, хоча якась частина моєї душі померла біля її ніг.

У наші дні не залишилося зовсім глухих місць.