Мартін отримав оптимальну рефлекторну схему свого щасливого прототипу, людини, яка найповніше підпорядкувала собі своє середовище.

Глядачі звикли чекати від кіностудії« Вершина» помиїв, і їх навіть привчили любити ці помиї.

Екран заблищав, зашелестів, і на ньому замиготіли уривчасті епізоди — хор русалок, танцюючи на хвостах, рухався вулицями рибальського села. Мартіну здавалося, що мерзотніше цього на плівку не знімалося нічого і ніколи.

Діді була така неймовірно гарна, що за законом компенсації не могла не виявитися неймовірно дурною. І людина, яка міркувала так, не обманювалася.

Кіномагнат був змушений жити в середовищі професійних художників, і його нудило невиразне відчуття, що здатність примножувати капітали чимось ганебна.