Якось ти сказала:«Одного разу ми з тобою перетворимося на букви один для одного». Відкидаю Фаулза. Ти не літери. Ти — вищий і незбагненніший за будь-які існуючі символи.

Хтось іде за своїм, хай маленьким, щастям. Хтось доїдає залишки останніх днів життя, в яких теж були мрії, прагнення, спроби знайти те, в чому, здавалося, був недолік. Життя ніколи не керується правилом "усім порівну". В одного прибуває, в іншого убуває.

Я зараз розумію, що давно кохаю тебе. Це почуття жило глибоко-глибоко, я ніколи не давала йому волі. Воно було дружбою. Абсолютно щирою, без жіночих очікувань, які багато псують. Якщо чекаєш і в результаті не отримуєш, все найсвітліше змінюється ненавистю. Мені вистачало того, що ти був поряд. Не за два кроки від мене, не на сусідньому кріслі. Ти був у моєму житті – і цього було достатньо. Так, були чоловіки, яких я теж любила. Та не так.

До гарного швидко звикаєш. Починаєш думати, що воно завжди буде поряд.

Страх наближає те, чого ми бажаємо уникнути, але ще й отруює життя сьогодні. Потрібно жити без побоювань. Незалежно від того, що маєш.

Без чоловіка жінка втрачає сили та бажання, боїться рішень.

Так, буває, здається, що контролюєш час — відслідковуєш межу між«ще встигну» та«чорт, спізнююся». Але воно все одно обдурить, прийде першим.

Спогади це не так уже й погано. Прекрасна мандрівка у минуле і зовсім не така болісна. Там все підпорядковане нам, це майже рай, звідки нас не можуть вигнати.

Мені здається, з дитинства я виїхав, а ось до пункту призначення«дорослості» не дістався. Так і мешкаю в автобусі.

Щастя – це властивість характеру. В одних у характері його постійно чекати, в інших безперервно шукати, у третіх — всюди знаходити.