Тільки коли ви втрачаєте когось, ви розумієте, як безглуздо звучить фраза«це був мій маленький світ». Зовсім ні. Це величезний всепоглинаючий світ, особливо, якщо ти залишаєшся один.

Ми – власні могильники; ми живемо між надгробками тих, ким ми колись були. Будучи в доброму здоров'ї, ми щодня святкуємо День Мертвих, в процесі якого дякуємо за прожиті життя. А будучи в депресії, ми страждаємо і сумуємо, і хочемо перетворити минуле на сьогодення.

Жодна жива істота не може уникнути відчуття страху, від якого серце завмирає.

Люди лякаються того, чого не знають.
Ось, наприклад, стоїш ти в темряві перед зачиненими дверима. Те, що знаходиться за нею, тобі вселяє страх.

Батьківщина, сім'я, віра, закон — усе це було для нього не просто порожніми словами, а й наскрізь фальшивими поняттями, що сковують, задушують людину. Страх - ось єдина реальність, яка має сенс.

Мати! Мене згодували свині. Не вір, якщо вони тобі скажуть, що я ніколи не любив тебе або що я втік. Це не правда. Вони згодували мене свині. Я люблю тебе. Томмі.

Звичайно, ти старієш, але решта — теж. Ти навіть віриш, у задоволеній своїй манері, що минулі роки зробили тебе трохи розумнішими. Життя здавалося цілком переносимим.
Але думати, що світ нешкідливий - це означає брехати собі, вірити в так звану визначеність, яка всього лише загальна помилка.