Одного разу, коли я їздила до Нью—Йорка, я бачила, як старий п'яниця тягне по вулиці за руку маленьку дівчинку в блакитній сукні. Вона  так плакала, що кров у неї пішла носом. У старого був зоб, і шия — мов велосипедна камера. Величезна червона шишка на лобі, прямо посередині, а на синьому піджаку з саржі довга біла смуга. Але всі квапливо йшли повз, тому що, якщо не зважати, вони скоро сховаються з виду.

А діти, як відомо, не знають, що творять. Діти навіть не усвідомлюють, що завдають комусь болю. Вони не мають  співчуття. Розумієш?

Жаль - це пластир для поранених почуттів. Можна сказати, що тобі шкода, коли ти розіллєш каву або коли промажеш під час гри в гольф. Справжнє жаль зустрічається так само рідко, як і справжнє кохання.

Покарання має відповідати злочину.

Зі стіни Христос дивиться –
Холодний, як камінь, далекий.
Христос мене любить, вона  каже.
Але чому ж мені так самотньо?

Душа її пізнала спокій, ніби її розправили і відпрасували праскою.

Багатьох людей — переважно чоловіків — зовсім не дивує, що я попросила Томмі запросити Керрі на випускний бал. Їх дивує однак, що він погодився - очевидно, чоловіки здебільшого не схильні чекати від своєї статі проявів альтруїзму.

Школа взагалі не найважливіше у житті. Поки ти вчишся, здається, що так, це здорово, але потім ніхто навіть не згадує про такі речі, хіба що колись зберуться разом і наллються пивом.

Тут начебто були потрібні інші слова - "Я нікого більше ні в чому не звинувачую", - але вона вчасно зупинилася. Сказати так - значить збрехати. Вона,  як і раніше, не могла пробачити їм усім того, як поводилися з нею раніше, і, мабуть, ніколи не пробачить, проте їй не хотілося ні говорити зараз про це, ні брехати. - Але все тепер у минулому. Все в минулому.

Ральф працював на будівництві, і люди казали, що він завжди носить із собою Біблію та револьвер 38-го калібру. Біблію – для читання під час перерв, а револьвер – на той випадок, якщо зустріне на роботі Антихриста.