Леспер прожив повнокровне життя, він же, Холліс, багато років все одно що не жив. Вони прийшли до смерті різними стежками, і якщо смерть буває різного роду, то їх смерті, ймовірно, відрізнятимуться між собою, як день і ніч.

Коли життя пройшло, воно  немов сплеск кінокадра, одну мить на екрані; на мить усі пристрасті та забобони згустилися і лягли проекцією на космос, але перш ніж ти встиг вигукнути:«Он той день щасливий, а той нещасний, це зле обличчя, а то добре», — стрічка звернулася в попіл, а екран погас.

Спогади та побажання не одне й те саме.

— Коли все минулося, то ніби й не було. Чим зараз твоє життя краще за моє? Зараз – ось що важливо. Тобі краще ніж мені? Ну?
- Так краще!
- Це чим же?
- У мене є мої спогади, я пам'ятаю! — вигукнув Леспер десь далеко, обурено притискаючи обома руками до грудей свої дорогоцінні спогади.

У смерті, як і в життя, безліч різних граней, і коли ти вже колись помер, навіщо тобі смерть кінцева, раз назавжди, яка має бути тепер?